Главная / Неформат

Хроника дня

Лесь Подеревянский о педерастах и не только: интервью классика

14 марта Одессу посетил художник и писатель Лесь Подеревянский, человек, который возвел украинский суржик и нецензурщину до уровня литературного языка. Скандально известный сатирик дал интервью нескольким одесским изданиям, среди которых был и «Таймер». Осторожно! В тексте присутствует ненормативная лексика.

blak93901

Лесь Подервянский, классик отечественного контр-культурного движения, встречался намедни со своими читалелями-почитателями. В Одессе, кстати, он впервые.

Событие – культурное, а потому его значимость каждый определит для себя самостоятельно. Но чего не отнять – так это теплого приема гостями своего кумира: в ответ на зачитываемую мэтром классику, вроде «Репки» или «Нірвана, або Альзо Шпрех Заратустра», разные части зала разражались вполне прогнозируемым смехом. Посмеяться, как всегда, было над чем. Увы, большей популярностью пользуются жопно-сортирные шутки, чем тонкие и постмодерновые. Ну, а что вы хотели? 20 баксов за вход люди платили – надо отрабатывать.

Скандально известный сатирик дал интервью нескольким одесским изданиям, среди которых был и «Таймер». Осторожно! В тексте присутствует ненормативная лексика.

Корр.: Каким образом вы пишете свои произведения? Это экспромт или долгие планы и задумки?

Л.П.: Когда пишется – очень трудно этот процесс выразить словами. Обычно что-то бабахает в голову, и я тут же записываю, чтобы не забыть. Но так бывает не всегда. С «Мєсто встрєчі ізменіть ніззя, блядь!», например, было как: я сначала написал первую часть, и оно забылось. Потом я попал в больницу после драки: мне рихтовали ебло. На улице Зоологической. Там я прочувствовал весь необходимый дух, и очень быстро дописал всё до конца. А между началом и концом прошло несколько лет.

Корр.: Какое произведения самое любимое?

Л.П.: Любимое – всегда самое последнее. Сейчас самое любимое – про пидарасов!

Корр.: Де ви берете своїх персонажів?

Л.П.: З життя. Майже завжди існують реальні прототипи.

Корр.: И даже Василиса Егоровна?

Л.П.: Вот этот вопрос, всегда задают женщины. На самом деле, Василиса Егоровна – это персонаж собирательный и в природе его не существует, потому что он – идеальный! Вигаданий и идеальный.

Корр.: Но ведь она не в одном произведении встречается…

Л.П.: Не в одном, но в двух, и ее возвращение пока не планируется, но вполне возможно.

blak9290

Корр.: Чи є в Вас якісь твори, що стосуються сучасних подій?

Л.П.: Про сучасні? Ну про підарасів ж пишу...

Корр.: А звідки вони з`явились?

Л.П.: Мені подобалася українська казка про те, як котик з півником жили в лісі, а лисичка хотіла з`їсти котика. Мене зацікавили постаті котика і півника: чому вони жили в лісі і що вони вдвох робили? Таким чином я вирішив, що вони були два підараси.
Це була майже ідилічна якась дитяча казка, що пропонувала якийсь соціальний пафос. Але коли ти починаєш писати, ти вже собою не володієш, оскільки пишеш не сам, а хтось пише тобою, і зробити з цим нічого не можна. Потому повело кудись вбік, і з`явився такий протест проти глобалізму і гламуру.

Корр.: Як справи з вашим фільмом „Ваша Галя балована”?

Л.П.: Ситуація така: сценарій написано, є режисер, є оператор, є продюсер і є третина від тих грошей, що потрібна. Зараз шукаємо дві третини, що нам не вистачає. Якщо повезе, і дві третини знайдуться десь до кінця квітня, то почнемо зніматися у цьому році. Якщо ні – будемо чекати наступного.

Корр.: Розкажіть коротко про сценарій.

Л.П.: Коротко – можу. Це буде авантюрна історія сучасної української Попелюшки. Але, якщо чесно – це майже нічого не сказати. Це буде мікс, в якому змішано багато різних стилів, такий собі постмодерновій вінегрет. Кіно планується в жанрі комеді-екшн: буде багато і бійок, і смертей, і містики, і чорного гумору, і чого завгодно. Взагалі-то це первинні прикидки, але я знаю точно, що в одній з головних ролей буде зніматись китайський майстер кунг-фу, багаторазовий чемпіон Китаю Юань Дзи, представник династії Чен.

Він буде грати китайця, який працює вчителем фізкультури в українській сільський школі. Але насправді він буде не таким простим хлопцем, як це здається на перший погляд... Далі я вам нічого не скажу, бо нікому буде нецікаво, якщо ми це знімемо.

blak9195

Корр.: Скажите что-то нашим читателям, которым не повезло попасть на Ваш вечер.

Л.П.: Ну, что же я могу сказать им, если они не попали? Пусть следующий раз им повезет больше, и они попадут туда, куда им нужно.

По просьбе своих одесских поклонников писатель зачитал несколько пьес. Одну из них, «Нірвана, або Альзо шпрех Заратустра», мы воспроизведем здесь. Осторожно! В тексте присутствует ненормативная лексика.

Нірвана

Сюрреалістичні нутрощі котєльної, в якій, однак, затишно приваблюють погляд хазяйські полиці з кансєрвами, соліннями, маринадами, крупами, милом, макаронами та іншими необхідними при фінансовій кризі і громадянській війні речами. У кутку таємниче виблискує імпортна (і, вочевидь, поцуплена) сантєхніка з нєржавєйки, схожа на лицарський обладунок. В центрі, біля манометрів і кранів невідомого призначення, розташований убогий стіл з кришкою з блакитної пластмаси і дістрофічними залізними ніжками. Далі за столом — подерті двері, на яких де по де нашкрябані сакральні заклинання і містичні побажання, здебільше непристойного характера, а також назви футбольних команд, рок-груп і інші невідомі слова іншомовного походження. Краще за все нам видно слово "Nirvana", яке по діагоналі перетинає двері, літерою "а" упираючись в коротке, але сильне як постріл слово "fuck". За столом сидять: хазяїн котєльної Вєніамін, якого друзі звуть лагідно Вєніком, і його друзі Шурон, Йонатан, Вареник і Туз, і апетитно киряють самогонку, в той час коли в темному кутку приємної форми пикатий тєлєвізор "Sony" показує смішне і водночас з тим трагічне кіно. Це не Кустуріца, і не Грінуей. Це засідання Верховної Ради.

Депутат. (у тєлєвізорі). Поки ми з вами отут теревеним, пенсіонери не получають пенсію, солдати патрони, газовики газ, нафтовики нафту, а в Дніпрі перевелась риба, а в коморах миші, бо нема що гризти, так що без Росії нам, товарищі і панове, повний гаплик, що не ясно? (Зал засідань погрозливо гуде).

Вєнік. Ну, оце я, хлопці, прихожу в котєльну, як всігда, дістаю півлітра, закуску, помидорчики, сало, я люблю, щоб у мене все по-людськи було, ви ж знаєте, у мене тут ядєрку можна пересидіть, наливаю собі стаканюру, і щось, знаєте, мені мішає, ну погано, тай годі. Я сюда-туда, ну наче хтось тут є і за спиною дивиться. Я тікі так різко повертаюсь всією рамою назад, йо-майо, не повірите! Отака жаба сидить і на мене дивиться. Главноє, шо інтєресно, як вона туда попала? Двері ж зачинені. Хлопці, я сразу пойняв — це щось не те… А потім мене як вдарило! Це Свєтка! Я її так взяв на лопату і думав у піч кинути, а потім думаю: "Ні-і!" Йонатан, ну сам подумай, нашо воно мені? Так двері відчинив і у двір кинув на хрін. Так Свєтку на слідуючий день паралізувало!.. (Вареник при цих словах боягузливо хреститься).

Йонатан. Цариця небесна, спасі і сохрані!

Шурон. Ми якось ідемо з Бліном, коли оце біля гастроному, шо оце на углу… Ну оце там, де Героїв космоса і Героїв труда… Взяли портвейну, ідем собі. Блін каже: "Дивись назад, тільки потихеньку…" Я дивлюсь — отакенний кіт чорний за нами іде! Ми, значить, по Ворошилова і на Зою Космодем'янську. Він за нами. Ми у двір, звідти бульваром і через Котовського на Павліка…

Вареник. Якого Павліка?

Шурон. Морозова! Іде, падлюка! Я так біля стіни стою, аж спина мокра стала, а Блін і каже:"Шурон, спакойно! Це він не по тебе, це він по мене прийшов". Так стоїмо, а він тоже стоїть і на нас дивиться, а чорний, як ніч, страшний! А здоровий, як вєніків собака! Коли це Шаленчиха іде, і сразу до мене:"Шурон, а який же ти зробився здоровий та красівий!" Ну-ну, думаю, ще тільки цього мені не хватало! Так дулю скрутив і в кармані держу, думаю, давай, базікай!

Йонатан. А дулю нашо?

Вєнік. А ти шо, не знаєш? Вона ж робить! Вже двох чоловіків поховала, а зараз третього шукає! Ти думаєш, вона просто так біля цвинтаря живе? Я тобі так, Йонатан, скажу. Просто так нічого не буває.

Вареник. Точно. Мені Туз книгу читав. Називається "Бхагаватгіта". Там тоже так написано…

Йонатан. Шо Гіта, шо Зіта — всі тьолки прастітутки.

Депутат (у тєлєвізорі). А половина депутатів, шо сидять в сесійному залі, прийшли сюди з тюрми, а ще по другій половині тюрма плаче…(У двері з написом "Nirvana" гупають).

Йонатан (злякано). Хто там?

Зловісна тиша, чути тільки, як вільно і плавно тече самогонка по широкій горлянці Вєніка.

Вареник. А шо там у тебе таке?

Вєнік (тихо, зловісним голосом). Того ніхто не знає. Ключа загубили. Одні кажуть, що там гестапо було, а старий Кіндрат, ну шо ото від самогонки помер, казав, шо тіатр…

Туз. Це отой, шо медекспертиза написала: "Тєло прожгло діван"?

Вєнік (хрипко). Той самий.

Йонатан. Та… Шо тіатр, шо гестапо — один хуй.

Шурон. А ти шо, в тіатрі був?

Йонатан. Ми з Людкою осінню в Київ їздили, нашого собаку в'язати. То Людка приїбалась: "Пайдьом в тіатр, да пайдьом в тіатр". То пішли…

Шурон. І шо?

Йонатан. Та нема на шо дивитись! Одні підараси…

Вєнік. Та, Йонатан, не пизди!

Йонатан. Шо, я підарасів не знаю? Одні підараси, і ще прийомчики один одному показують, оті, як їх, джіу-джітсу! А шо воно там робиться — хуй просциш… Я думав, там хоч актриси такі степенні будуть, нема жодної! Самі тільки підараси. Ну я бачу таке діло, то ломанувся в бухвет і там всю другу серію просидів. А Людці сподобалось…

Депутат (у тєлєвізорі). Нам раньше всі всігда завідували, а тепер вони з нас хотять зробити хуторян…

Вєнік. І ото, буває, вночі гупають, а потім наче собака скавчить…

Туз. То, мабуть, гестапівська вівчарка.

Вєнік. Я тут одного стрів з такою. Стою я в галантєрєї і дивлюсь собі зубні щітки, шо раньше стоїли руб двадцять три, а тепер руб тридцять сім копійок, коли оце заходе в отдєл з собакою і каже: "Покажитє мінє етот відєомагнітофон". То я йому і кажу: "Откуда ти такой смєлий?" А він каже: "З Ракітного". Я один раз махнув ниткою, то він одлетів на шість метрів двадцять п'ять сантиметрів. А він каже до собаки: "Джек, фас!" То я йому кажу: "Давай сюда твого собаку! Я його порву!"

Йонатан. Мені раз Шаленчиха казала…

Вєнік. Я тобі, Йонатан, так скажу, тільки потім не кажи, шо я не казав…

Йонатан. Ну шо?

Вєнік. В Шаленчихи мандавошки.

Вареник. Вона вопщє дурна. Я їй кажу:"Ходім разом на базар носки
продавать. І тобі, і мені вигодно. Приходим, розкладаєм товар, а вона: "Ігор, я хочу піва". Думаю, нехай. Купив їй пляшку. Вона випила: "Ігор, я хочу водки". Я їй кажу: "Шаленчиха, мені так не вигодно,"— а вона: "Какой ти скучний!" Це я скучний! А вона, блядь, весела! (У двері з написом "Nirvana" гупають).

Вєнік (з п'яним роздратуванням). Ну чого б оце я гупав? (Роздратовано пиздить ногою в двері).

Йонатан. Це як у Ніцше написано. Коли ти дивишся в безодню, безодня дивиться на тебе.

Туз. А ти шо, читав?

Йонатан. Мене Людка заставляла. Вона стєнку купила і почала туди книжки складати, шо на макулатуру обміняла. Голсуорсі, блядь, про тих, про серів і серух. Так шо вона, сука, зробила, каже, шо поки всього Голсуорсі не прочитаю, вона мені давати не буде. Ну я того Голсуорсі хуйнув про серів, вона мені Ніцше. Я їй кажу: "Люда, ми так не договарювались".

Вєнік. Я тобі так скажу, Йонатан, ті стєнки, книги — то все дурне діло.
Всякій рємонт надо починати з сантєхніки.

Туз. Ти тоже, Вєнік розпиздівся, наче самий умний. Ти краще скажи, де ти дівся, коли нас з Бліном ракітнянські пиздили?

Вєнік. Хлопці, понімаєте, тоді так срати захотілося, прямо біда. Ну їй бо, не брешу! Не вірите? Я можу гавно показать!

Хлопці з насолодою тягнуть самогонку, переварюючи цю інформацію. І саме в цю мить входить Шаленчиха. Вона здорова і гарна молодиця, її вульгарне і неохайне вбрання пасує їй краще, ніж вишукані італійські шмотки українським поп-зіркам. З двох висказаних вище припущень: а) Шаленчиха "робить"; б) у Шаленчихи мандавошки,— ми схиляємося в бік останнього. В руці у Шаленчихи клітчата торба мандрівних "човників", під пахвою — журнал "Парад".

[Шаленчиха] Привіт, "Компана"! Я вам почитати принесла!

Йонатан. А ти вмієш?

Шаленчиха (сідає і без зайвої церемонії наливає собі гранчака). Ти перед Людкой виябуйся, Йонатан. (Шаленчиха миттєво заливає гранчак в горлянку і смачно хрумкає огірком). От дивіться, що тут написано (розкриває журнал "Парад" і читає вголос). "Я, конєчно, нєкотороє врємя очєнь плотно тусовала. Но єслі хто думає, шо бить суперлєді лєгко, то ето ашибка".

Вєнік. Но і трудного тоже нема ніхуя.

Шаленчиха. Це тобі, Вєнік, всьо лігко в жизні дається. А в жінок жізнь трудная. Осьо, дивись! (Читає). "Кстаті, благодаря опщенію з тусовкой я розширіла круг своїх інтєрєсов, а ето ізбавіло міня от снобізма в манєрє одіваться. Хотя порой, когда я надіваю Дону Каран, мінє кажется, что міня ето взросліт".

Йонатан. А тебе зато Шаленчиха всьо молодіт, яку б хуйню ти не наділа.
У двері з написом "Nirvana" гупають, за дверима чути скавучання собаки.

Дєпутат (у тєлєвізорі). Росія і Біларусь — це наші брати, а брати повинні жити разом, в одній хаті, бо як сказав поет:"В одній хаті — одна правда, й сила, і воля".

Гупання, скавучання і депутатська промова зливаються в єдину какафонію.

Вєнік. Живу, як в дурдомі. Вчора жаба, сьогодні — ці привиди гестапівські!..

Вареник. А зуби тобі хто вибив?

Вєнік. Зуби — то хуйня. Я того казла знайшов. Вечором прихожу, так легенько двері відчиняю носаком. В хаті його радіхони сидять. Я зразу сокиру в стіл:"Ось-ось-о тобі!" Питаю:"Де ваш казьол?"

Шурон. А вони?

Вєнік. Та нічого. Я взяв діньгами.

Гупання в двері і скавучання собаки стали вже звичними. До цього додається ще новий звук. Це звук ключа, яким безпорадно совають у замку.

Вареник (злякано). Блядь, це німці! Пацани, точно!

Шурон (до Йонатана). Йонатан, а шо там у Ніцше про таке написано?

Йонатан. У Ніцше написано:"Не бздо в каністру!"

Вєнік підбира з підлоги важку і гарну деталь сантєхніки, зроблену з нєржавєйки, і становиться в античній позі біля дверей. Хлопці озброюються арматурою, Шаленчиха без всяких зусиль дістає з клітчатої торби важкі тіски. Гупання, скавучання, приглушені матюки.

Шурон. Шаленчиха, а шо ти тіски з собою носиш? Шо ти в них зажимаєш?

Шаленчиха. Те, про шо ти подумав. Твої яйця!

Під напором потойбічних сил двері з "Nirvan-ою" відчиняються. До котєльної входять істоти, котрі зникли за цими дверима хто зна коли. Це Буратіно, Пьєро, Мальвіна, батько Карло, Дуремар, Карабас-Барабас і пудель Артемон. Всі вони мають дорослий (якщо не сказати старий) вигляд. Буратіно має алкоголічні набряки під очима, червоний ніс з синіми жилками і невиразного кольору очі. В танцюючих руках він несе здоровенний золотий ключик. Пьєро схожий на Вертинського після повернення з еміграції. Мальвіна — це типова нетвереза вокзальна повія пенсійного віку. У Карабаса-Барабаса сива, як в Діда Мороза, борода волочиться по брудній підлозі. Батька Карла везе на інвалідному возику Дуремар, єдиний з усієї компанії, хто зовсім не змінився. Замикає процесію облізлий і сивий пудель Артемон.

Мальвіна (ігриво задирає спідницю, під якою виявляються неапетитні чулки та резінки). Ну что, рєб'ята, займемся аріфмєтікою?

Йонатан. Йдьош до женщіни — возьми пльотку!

Карабас-Барабас (тупо). Пльотку в сємь хвостов… Пльотку в сємь хвостов…

Дєпутат (в тєлєвізорі). Ніч іскриться і вспихуєт, як большой фонтан. І душа моя — іскрящійся фонтан…

Кінець

blak9313

Записал и фотографировал Алексей Кравцов, "Таймер"

4
Подписывайтесь на наш канал в Telegram @timerodessa (t.me/timerodessa) - будьте всегда в курсе важнейших новостей!
Чтобы оставить комментарий, авторизируйтесь через свой аккаунт в

Новости партнёров:

Видео

Ректор Одесского университета о реформе в вузе

Руководитель ОНУ имени Мечникова Игорь Коваль рассказал о грядущей оптимизации учебных и научных процессов в университете.